ТЕК@ поезії, що надихає

Які б в моїй душі

   Не відбувались злами,

      Нема святіш,

         Як Україна-Русь.

            Жовто-блакитними

         Виводжу кольорами:

      Я вірю!

   Я надіюсь!

                              Я молюсь!

                                                                                   В. Крищенко

    ***********************************************************************

Не зобидь ні старця, ні дитину...

Не зобидь ні старця, ні дитину, 

Поділись останнім сухарем, 

Ми ж не вічно на землі живем, 

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро спіши добром воздати,

Мудрість завше доброю була.

Витри піт холодний із чола

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

                                 Микола Луків

***********************************************************************

Виходжу в сад, він чорний і худий

   Виходжу в сад, він чорний і худий,

   йому вже ані яблучко не сниться.

   Шовковий шум танечної ходи

   йому на згадку залишає осінь.

   В цьому саду я виросла, і він

   мене впізнав, хоч довго придивлявся.

   В круговороті нефатальних змін

   він був старий і ще раз обновлявся.

   І він спитав: – Чого ти не прийшла

   у іншу пору, в час мого цвітіння?

   А я сказала: – Ти мені один

   о цій порі, об іншій і довіку.

   І я прийшла не струшувать ренклод

   і не робить з плодів твоїх набутку.

   Чужі приходять в час твоїх щедрот,

   а я прийшла у час твойого смутку.

   Оце і є усі мої права.

   Уже й зникало сонце за горбами –

   сад шепотів пошерхлими губами

   якісь прощальні золоті слова...

                                             Ліна Костенко

**********************************************************************

Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми. Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.

                                                                                       Ліна Костенко
**********************************************************************************